Виховна година гр.3/23 23.09.2025
ЩО ТАКЕ ЛЮДЯНІСТЬ
Що таке людяність
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя-єдина,
Мука твоя — єдина,
очі твої — одні.
/ В. Симоненко, /
"Ти знаєш, що ти — людина?"
Людина, людство, людяність!
Скільки в цих словах доброго, красивого, величного. Ці поняття оспівані в
піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі.
Людяність, доброта, здатність до співпереживання, співчуття — синоніми.
Людяність і жорстокість — антоніми.
"Лагідне слово й кішці приємне" — кажуть в народі.
"Возлюби ближнього свого, як самого себе" — проповідує
християнська
мораль. І виконують цю заповідь переважно прості люди, що знають ціну горю
і
стражданням. Так у роки війни люди, ледь живі від голоду, ділилися
останньою
скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодітні матері виховували ще й
чужих
дітей-сиріт.
Материнство і людяність — теж синоніми. Кожна мати дивиться на світ
глибокими ніжними очима Мадонни Рафаеля. І саме вона найчастіше стає
зразком виявлення доброти, чуйності. Скільки людяності у вчинку наймички з
однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жінки з оповідання О. Довженка "Мати"
що доглядає чужих синів (поранених льотчиків) і платить за їхнє життя
власним?
І дружній "брот" що звався хлібом,
Простяг сирітці від душі.
Людяність сильніша за ненависть. Аналогічно поводиться дядько Оверко з
поеми В. Симоненка "Червоні конвалії". "Ми не
дикі коні, щоб усе топтати. Не
такими нас ждуть!" говорять герої
Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро.
І не тільки в умовах війни — хіба мало моральних випробувань випадає
витримати людині в повсякденному житті?
Кохання — одна з найсильніших пристрастей. Коли воно справжнє, високе,
то ні за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Віддавати серце, а
не
вимагати цього від інших — це теж людяність.
Людяність може виявитися і в ставленні до малознайомої людини або до
тварин. Згадаємо трагічну історію про собаку Біма, Чорне Вухо. Здатні
співчувати
не можуть стримати сльоз, дізнаючись про його долю. Світ ніби поляризується
навколо нього — людяність вступає у двобій з побутовою жорстокістю. А хіба
не
доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи то якусь іншу
тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним зупинити його?
А от ще приклад, на якому можна зрозуміти, що таке — людяність. Часто ми
знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може і не просити
про
допомогу, але допомога їй дуже потрібна. Чи кожен здогадається зайти до неї
і
спитати, чи не треба принести хліба?
Та усе ж таки людяність — це не безхребетність. Треба часом вміти знаходити
у собі сили бути вищим за нерозуміння і навіть посмішки бездуших людей,
вміти
наполягти на своєму, щоб здійснити добру справу.
Що вдіє раб, знедолений, нещасний,
Як стане проповідь читати своїм панам?
— ставила риторичне запитання Леся Українка в драмі "У
катакомбах".
Стати до боротьби за чуже щастя — це теж людяність.
Не слід забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяності, жорстокість і
байдужість ще дуже живучі. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бідних,
старих і немічних. Презирство до інвалідів, що інколи змушені жебракувати.
Байдужість чиновників, що хіба через суд виконуватимуть власні
обов'язки, у тому
числі покладені на них саме для допомоги найнезахищенішим з людей. Просто
тих, хто проходить повз чужої біди — останніх найбільше, можна сказати, що
їх
безліч.
Це було завжди. Але завжди існували й інші люди. Хотілося б, щоб більше
було останніх!
Немає коментарів:
Дописати коментар